Хто ж пожаліє природу, як не земля? Хто ж пожаліє землю, як не людина? Н. Гавриленко: Земля! Саме тепер вона, оброблювана багато століть плугами й машинами, зорана і розрита, переміряна безкінечними дорогами й залізничними коліями, потребує нашої турботи. Тепер, змучена й спрацьована, волає вона до нас про допомогу. Хто захистить її, якщо не людина? Чому людина повинна зробити це? Та тому, що ця земля стала для людини колискою, це вона годувала її хлібом, напувала молоком. Мабуть, природа створила хлібну зернину в мить такого високого натхнення, у мить щедрого осяяння, яке потрачено нею і на саму людину. І в чи не найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу жїіту-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, у цей маленький тугий злиточок матерії, стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною.
Все у нас від нього, від хліба. А втім, і самі ми, кожен із нас - дитина своїх батьків, свого народу й хліба. Людей, які прийшли з доброю місією, з чистим серцем чи з доброю новиною, на нашій землі завжди зустрічали з хлібиною на вишитому рушнику. Короваєм благословляли в довгу, тепер уже двоєдину дорогу одружених молодят, без хлібини не можна було зайти у новий дім. Зрештою, вся історія народу пов’язана з історією хліба, з умінням його сіяти, вирощувати, косити, молотити, молоти, учиняти гісго, пантрувати, як воно підходить, пекти, а коли хочете, то й ґречним, вихованим ще з дитинства вмінням його їсти. Цілий цикл, у якому свої таємниці, досвід, розрахунок, цикл, за яким можна вимірювати літа людського життя.
Земля і хліб! Життя і праця. Це нероздільні поняття. Але в XXI столітті людина повинна задуматися над тим, на що спрямовує вона свою працю - на створення чи руйнування. Ми не можемо вже дозволити собі бездумно повертати в іншому напрямку ріки, захоплювати цілину, рубати ліси. Прийшов нарешті край цілковитій бездумності й безглуздості. Людина повинна довести, що вона - мисляча істота.
2018-2024 • WeniZAYCommunity • WeniZAYPowered by uCoz Запрещено использование материалов сайта без прямой ссылки на источник. Все права защищены. • • •
Все у нас від нього, від хліба. А втім, і самі ми, кожен із нас - дитина своїх батьків, свого народу й хліба. Людей, які прийшли з доброю місією, з чистим серцем чи з доброю новиною, на нашій землі завжди зустрічали з хлібиною на вишитому рушнику. Короваєм благословляли в довгу, тепер уже двоєдину дорогу одружених молодят, без хлібини не можна було зайти у новий дім. Зрештою, вся історія народу пов’язана з історією хліба, з умінням його сіяти, вирощувати, косити, молотити, молоти, учиняти гісго, пантрувати, як воно підходить, пекти, а коли хочете, то й ґречним, вихованим ще з дитинства вмінням його їсти. Цілий цикл, у якому свої таємниці, досвід, розрахунок, цикл, за яким можна вимірювати літа людського життя.
Земля і хліб! Життя і праця. Це нероздільні поняття. Але в XXI столітті людина повинна задуматися над тим, на що спрямовує вона свою працю - на створення чи руйнування. Ми не можемо вже дозволити собі бездумно повертати в іншому напрямку ріки, захоплювати цілину, рубати ліси. Прийшов нарешті край цілковитій бездумності й безглуздості. Людина повинна довести, що вона - мисляча істота.